Українська література

• Біографії українських письменників
• Твори українських письменників
• ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА, КРИТИЧНІ СТАТТІ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ
• Публічна електронна бібліотека української художньої літератури
• На сайті зібрано матеріал з теорії літератури, розповідається про життя та творчість письменників, короткий зміст творів та питання для самоконтролю
• Бібліотечка української літератури
• Українські письменники

Онлайн-тести з української літератури 

для підготовки до ЗНО

Онлайн-тести з української літератури для підготовки до ЗНО пройдіть тут.

Опорні схеми-конспекти: жанри й роди

Структурно-логічні схеми з теорії літератури. Просто, ясно, з гумором. Зберігайте собі та діліться з друзями!

Трішки теорії літератури

Словник літературознавчих термінів

Алітерація – повторення однакових або подібних приголосних звуків у рядку, реченні, строфі для посилення інтонаційності, музичності.Срібло-сірий сніг суворийСрібно-сивий сипле сум… (В.Кобилянський)

Асонанс – повторення однакових або подібних голосних звуків у рядку, реченні, строфі, що надає текстові багатозвучності, музичності.Які вогні в височині! (М.Вороний)

Анафора – єдинопочаток.Я хочу, щоб пахла не кров’ю земля, а квітами,
Я хочу, щоб сонце світило ясне над нивами,
Я хочу ростить золоті врожаї на полі багатому,
Я хочу, щоб діти маленькі мої росли соколятами. (Л.Забашта)

Епіфора – повторення однакових слів чи виразів наприкінці строф чи прозових уривків з метою посилення виразності, підкреслення чогось. Стилістична фігура протилежна анафорі.Так, це дружина Томмі,
Син п’ятирічний Томмі,
Що вона каже, Томмі?
Чом ти здригнувся, Томмі?
Борг за квартиру, Томмі,
Любий, коханий Томмі…
(М.Бажан)

Антитеза – протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, почуттів, думок тощо. Часто для створення антитези використовуються антоніми.Ситий голодного не розуміє. (Нар.творчість)

Гіпербола – художнє перебільшення.Давно вже Київ панувавЙого церкви аж хмари зачепили. (А. Метлинський)
Або ж:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літЛиш приходить подібне кохання… (В. Сосюра)

Літота – показ ознак якогось предмета чи явища в навмисно зменшеному вигляді. Іноді літота – засіб вияву ніжності й любові.Наприклад, в оповіданні М.Вовчка «Сестра» «внученька качається по садочку білим клубочком», а її бабуся «така малесенька, ледве од землі видно…»

Епітет – художнє означення. Найчастіше епітетами виступають прикметники.Квітуча земля, волошкові очі…

Інверсія – перестановка слів у реченні. Зміна прямого порядку слів для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу. Часто інверсія зустрічається в народних думах (дієслівне римування).…Хорошії мислі мали,
Од мене більшу добичу брали
І неприятеля під ноги топтали. (Нар.творчість)

Метафора – переносне значення. Слово чи словосполучення, яке розкриває сутність чи особливості одного явища через перенесення на нього схожих ознак і властивостей іншого явища. При цьому прямі ознаки поєднуються з переносними.Там море дере свою синю одежу
об гострі скелі на білі клапті
і закидає ними весь берег.

Метонімія – перенесення назви одного предмета на інший, що перебуває з ним у певному зв’язку.Харків радісно зустрічає учасників конференції.
Гальорка в театрі зааплодувала. (Мається на увазі не гальорка, а люди, які там сидять).

Оксюморон – поєднання непоєднуваного. Свідоме поєднання різко контрастних понять, які логічно ніби виключають один одного, але в дійсності разом дають нове уявлення.Ми рабами волі стали. (І.Франко)
Я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватися… (Леся Українка)

Персоніфікація (або уособлення) – вид метафори. Надання предметам, явищам природи властивостей людини.Навшпиньки підійшов вечір,
Засвітив зорі,
Послав на травах тумани… (П.Тичина)

Синекдоха – вид метонімії, у якій наявна кількісна заміна понять.Вчись шанувати копійку. (Мається на увазі не копійку, а гроші загалом).Ноги моєї тут більше не буде. (Тут «нога» в значенні людини).

ЦІКАВІ ЛІТЕРАТУРНІ ПОСТАТІ

      Перед смертю Г.Сковорода відвідав свого учня Ковалинського в селі Хотетово на Орловщині. В кінці серпня він вирушив звідти на батьківщину. Обіймаючи учня, Сковорода сказав:
—Можливо, я тебе більше не побачу. Вибач!
   Дорогою потратив Сковорода в дощі і мусив затриматися в Курську. Нарешті він дістався до Іванівки, до поміщика Ковалевського, де якийсь час жив і раніше. Як оповідає легенда, був чудовий день. За обідом Сковорода був дуже веселий, розповідав про свої блукання і пригоди. Після обіду пішов у сад, де і знайшов його господар: Сковорода із заступом у руках рив яму під крислатою липою.
— Пора, друже, закінчити мандри, пора заспокоїтися, — сказав він. Проситиму в тебе останнє. Хай буде тут моя могила.
Сковорода зайшов у свою кімнату і більше не виходив. А наступного дня його знайшли вже мертвим.

                                                                       ***

        М.Костомаров мав феноменальну пам'ять. Він міг не тільки цитувати окремі місця з літописів, але й цілі акти й документи. З пам'яті виголошував великі шматки шевченкових поезій і вірші інших улюблених поетів, декламуючи часто Байрона, Шіллера, Гете та Максимовича. А найбільше подобалися йому українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, але й усі відомі їхні варіанти.

                                                                       ***

      Вмираючи, батько Т. Шевченка розпорядився, як то годиться, своїм скромним майном та господарством. Його воля дивує надзвичайною проникливістю щодо майбутнього генія українського народу, свого сина;
— Синові Тарасові з мого хазяйства нічого не треба, — сказав батько. — Він не буде абияким чоловіком. З нього вийде або щось дуже добре, або велике ледащо.

                                                                       ***

Письменник Анатоль Свидницький був гарний, як дівчина. Шкільні товариші прозвали його "Наталкою", натякаючи на вроду і ніжну вдачу. Він мав живі блискучі очі, лагідне і задумливе обличчя. У побуті був простий і привітний. Любив співати і сам складав пісні. Його пісня "В полі доля стояла" стала народною.

                                                                      ***

       Все життя Лесі Українки було боротьбою з хворобою. Перші ознаки сухот з'явились у Лесі в 11-12 років — цією хворобою була уражена в неї рука. На- прикінці 80-х — на початку 90-х років хвороба ослабла, але в середині 90-х перекинулася на ногу. 1897 року дівчині роблять операцію в Берліні, але 1901 року, після того, як Леся Українка доглядала хворого С.Мержинського, вона захворіла на сухоти легень. Відтоді поетеса жила в санаторіях: в Карпатах, в Сан-Ремо, дві зими на Кавказі. Потім — Ялта, Кутаїсі, знову Берлін. Писала Леся в гарячковім натхненні, бо поспішала висловити все, що було на серці.

                                                                    ***

Найбільше мов серед українців знав Агатангел Кримський — український вчений, письменник, перекладач. Коли його запитували, скільки мов він знає, відповідав: "Мабуть, із шістдесят, а то й більше!" У дитячі роки він досконало вивчив німецьку, французьку та англійську мови. В юнацькі добре оволодів грецькою, турецькою, італійською, давньоєврейською, санскритом. Мови він вивчав до кінця життя, став ученим-орієнталістом світового рівня, спеціалістом з арабістики, тюркології та іраністики і лишив після себе понад тисячу наукових праць. Він перший доніс до українського читача безпосередньо з оригіналів східну поезію, зробив переклад цілої її антології ІХ-ХУ ст., додавши вступні наукові довідки.

                                                                    ***

           В 1827 році відзначався 40-річний ювілей літературної діяльності       О. Кобилянської. Буковина тоді належала боярській Румунії і, щоб зірвати свято, власті використали смерть якогось чиновника Братіяну і відклали святкування. Телеграфісти, які передавали це повідомлення до Львова, сплутали текст, і з нього вже виходило, що ювілей відкладено через смерть самої письменниці. Ця звістка миттю облетіла всю Україну, і тільки через певний час помилку було спростовано.

                                                                         ***

       І. Франкові подобався одяг сірого кольору. Майже завжди носив він вишивану сорочку. Любив носити нешнуровані черевики. На урочисті прийоми одягав чорного фрака. В їжі Франко був невибагливий, не курив, зрідка випивав чарку далматинського вина "Злата Ріца". Був письменник завзятим рибалкою. Вудкою не любив ловити, зате кохавсь у сітках, які сам плів. Друга пристрасть І. Франка — збирання грибів, яке часто співпадало з його пішими прогулянками. Довгий час мріяв Франко купити велосипед, але так і не купив. Зовсім не любив письменник полювання.

                                                                       ***

      Перебуваючи у Парижі, Марко Вовчок заприятелювала із знаменитим французьким фантастом Жюлем Bерном. Наслідком їхньої дружби було те, що Жюль Верн дав українській письменниці виключне право перекладу його творів на російську мову. Вона переклала 15 пригодницьких та науково-фантастичних романів Ж.Верна і сприяла популярності цього письменника в Росії.

                                                                        ***

    Хто не знає, яку важливу роль в перших роках інтелектуального і морального розвитку молодого Т. Шевченка зіграла його дружба із художником Іваном Сошенком! Вважається, що саме він познайомив ще нікому невідомого митця-кріпака з Є. Гребінкою, В. Григоровичем,            О. Венеціановим, а через них — з К. Брюлловим, В. Жуковським. А з         М.В. Гоголем поет не був знайомим. Такі загальновідомі висновки шевченкознавців.
      Але ось, досліджуючи невідомі та маловідомі сторінки життя і творчості Т.Г.Шевченка та М.В. Гоголя, наш сучасник, український письменник Мечислав Гаско виявив переконливі докази протилежного — не Сошенко, а Гоголь, особисто знаючи Шевченка, ввів його в коло відомих художників та письменників. Не Сошенко, а Гоголь, ймовірно, є прототипом головного героя багато в чому автобіографічної повісті Шевченка "Художник". Висунув Гаско і цікаву гіпотезу про ймовірність знайомства Шевченка з Пушкіним і Лєрмонтовим, що раніше заперечувалося.