19.11.2021 р.
Тема уроку: "Філософський аналіз суспільства"
Шановні учні!
1. Записуйте в робочі зошити дату і тему уроку. Законспектуйте матеріал поданий нижче. 
08.11.2021 р.
Тема уроку: "Основний зміст пізнавальної діяльності"
Шановні учні!
1. Записуйте в робочі зошити дату і тему уроку, план лекції. Законспектуйте матеріал поданий нижчеПлан лекції
1. Сутність і структура пізнавального процесу.
2. Проблема істини у філософії.
3. Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння об’єкта і суб’єкта пізнання.
1. Сутність і структура пізнавального процесу.
- Проблеми пізнання досліджує гносеологія (давньогрец. “гносис” – пізнання; “логос” – вчення, наука).
- Пізнання – сукупність процесів отримання, переробки і використання інформації про світ і саму людину.
- Складові процесу пізнання:процес видобування знань, створення образів, моделей теорій реальності (інформативний аспект); прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її приховані підвалини (вольовий аспект); бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості ( смисловий аспект).
- Принципи гносеології: об’єктивність; конкретність; історизм; зв’язок з практикою; єдність діалектики і логіки; всезагальність; відображення.
- Гносеологічні позиції: гносеологічний оптимізм (людське пізнання не знає меж); агностицизм (принципове заперечення можливості для людини мати достовірні знання); скептицизм (висловлення сумніву як у позитивних можливостях пізнання, так і в його повній неспроможності).
- Процес пізнання – неподільне ціле, але в ньому можна виділити два основних ступені: чуттєве та раціональне пізнання.
- Форми чуттєвого пізнання: відчуття; сприйняття; уявлення.
- Форми раціонального пізнання: поняття; судження; умовивід.
- Синтезуючий рівень пізнання: досвід; експеримент; практика.
2. Матеріалістичне та ідеалістичне розуміння об’єкта і суб’єкта пізнання
Процес пізнання можливий лише при взаємодії людини з явищами дійсності. Ця взаємодія розкривається через вихідні поняття гносеології – об’єкт та суб’єкт пізнання.
- Суб’єкт пізнання – людина як вихідний пункт життєвої та пізнавальної активності; людина як суб’єкт пізнання здобуває знання, вибудовує теорії, концепції, зберігає та передає їх новим поколінням. В кінцевому рахунку вищий виробник знання та мудрості, тобто суб’єкт пізнання – все людство. Вимоги до суб’єкта пізнання – включеність до суспільного життя, інформованість про знання, типові для певного конкретно-історичного етапу розвитку суспільства. Частина об’єктивної реальності, що опинилась в сфері пізнавальних інтересів і діяльності суб’єкта є об’єктом пізнання, тобто вона стає в певному розумінні “власністю” суб’єкта.
- Об’єкт по відношенню до суб’єкта пізнання – це не просто об’єктивна реальність, а та реальність, частково пізнана, яка стала фактом свідомості. Об’єкт постійно змінюється під впливом практики та пізнання. З точки зору пізнавальної діяльності суб’єкт не існує без об’єкта, а об’єкт – без суб’єкта, вони співвідносні: об’єкт набуває характеристики об’єкта лише у відношенні до певного суб’єкта, тоді як останній виявляє себе лише через дію на певний об’єкт.
3. Проблема істини у філософії.
- Внутрішня спрямованість пізнання – пошук істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши її як відповідність наших знань дійсності. Істина – адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання. Сучасна гносеологія конкретизує традиційну концепцію істини через діалектичний зв’язок понять: - об’єктивна істина; - відносна істина; - абсолютна істина; - конкретність істини; - заблудження.
2. Виконайте самостійну роботу за посиланням
https://forms.gle/SxbcwPKjDTbAJ1SG9
25. 10.2021 р.
Тема уроку: "Духовний вимір людського буття" Шановні учні!
1. Записуйте в робочі зошити дату і тему уроку, план лекції. Законспектуйте матеріал поданий нижче
План лекції
- Поняття духовного світу людини.
- Психологічні та соціально-історичні засади свідомості.
- Індивідуальна і суспільна свідомість.
- Структура суспільної свідомості
- Свідомість в широкому значенні цього слова є сферою людської духовності, яка включає в себе світ думок, світ почуттів і волю. Людина є єдиною істотою на Землі, якій притаманна свідомість, духовне життя. Джерело свідомості коріниться в особливостях людського буття у світі.
- Людина здійснює свій зв'язок зі світом в трьох формах - практичній, пізнавальній і духовно-практичній.
- Свідомість є формою об'єктивного відображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З іншого боку, свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого знання і себе. Результатом і метою духовно-практичного, ціннісного відношення до світу є осягнення сенсу існуючого, міри відповідності світу та його проявів людським інтересам та потребам, сенсу власного життя.
- Свідомість є предметом вивчення не лише філософії, але й соціології, психології, фізіології, генетики, медицини. Людська свідомість має певні біологічні передумови, вона нерозривно пов'язана з матеріальним носієм - головним мозком. Психічне життя як відображення дійсності притаманне не лише людині, але й тваринам. Але тільки у людини виникає вища, специфічна форма психічного відображення об'єктивної реальності - мислення, свідомість.
- Свідомість є єдністю індивідуальної і суспільної свідомості. Індивідуальна свідомість - це духовий світ кожної особистості. Людина як суспільна істота бачить світ крізь призму певного соціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються та існують в соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди виявляється в суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття в формі міфологічної свідомості, в іншому - філософської, наукової, у третьому - художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, без і незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості у суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, здобутку суспільства.
- Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, пронизуючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктивної, незалежної від індивідів та їх свідомості форми існування.
Закономірності та особливі риси свідомості:
- свідомість є вищою формою відображення дійсності і способом ідеального відношення до світу; її особливості і закономірності обумовлені суспільно-практичним і культурно-історичним способом людського існування;
- свідомість існує в двох формах ідеальної діяльності - теоретичній (пізнавальній) і духовно-практичній (ціннісній);
- людській свідомості притаманна здатність до об'єктивності відображення дійсності; вона є активною, творчою та універсальною діяльністю;
- свідомість опосередкована мовою, яка є засобом пізнання, спілкування, збереження і передачі інформації;
- свідомість існує в єдності індивідуальної і суспільної форм, які взаємопов'язані, взаємообумовлені, але, одночасно, існують як самостійні, відносно незалежні одна від одної.
Немає коментарів:
Дописати коментар